В весеннем воздухе, дурманящем и пьяном
Опять закат безжалостно распят,
На призрачную жердь меридиана
Торжественно и трепетно подъяв
Вины недоказуемое бремя…
Высокая эстетика орбит
Бесстрастно окольцовывая время,
Плоть космоса пространственно дробит,
И льется свет, как откровенность крови,
Убийственной банальностью грешит
Сюжет космически-ритмических агоний,
Он как всегда предвосхитил финал,
Неповторимый вечер отпылал.
Стирая в прах зерно метеоритов,
Вращаются немые жернова,
Рождая новых звезд стереотипы
И новые рождая времена.
Безжалостно слепое мирозданье,
Здесь каждый новый миг приговорен
Погибнуть без суда и состраданья
На бойне галактической времен.
Но маховик вселенской мясорубки
И тысячи космических ножей
Бессильны раздавить святой и хрупкий
Свет нежности в оттаявшей душе
При взгляде в этот гаснущий закат
Дерзающей любить, желать, страдать.
II
Время делает шаг по канату вперед,
Занавесили сумерки очи…
День – убийцу себя – ничего не спасет,
И задуманной смерти ничто не отсрочит.
Напряженный канат, толпы праздных зевак,
А безумный старик-аккробат
Хладнокровно вершит свой последний спектакль,
Но никто представленью не рад.
Мы не в силах, прости, что-нибудь изменить,
Закрываю глаза виновато…
И уже через миг в грязных лужах лежит
Тело дня, обагренное кровью заката.
III
На закат, туда, где день умирал,
Слетались демоны, как стаи воронов,
Поживиться.
Мы – заложники времени,
Каждый день, уходя,
Забирает с собою частицу жизни.
Мы пленники уходящего времени,
Все ближе завеса мглы,
Печально, но в силу земной гравитации
Космической пылью не станем мы.
Даже по смерти не свободны,
Из бытия уходя,
Мы ограничены капсулой сферы.
Единственная свобода – внутри меня,
Свобода любви и веры.
И покуда живу ни на грош, ни на грамм
Я этой свободы демонам
Не отдам.
Щеглова Наталья,
Россия, п. Заокский
Преподаю на кафедре библейских исследований в Заокской Духовной Академии. Пишу стихи и прозу. Опубликовано два сборника духовной поэзии: "На том берегу времен" и "Песочные часы". Занимаюсь проблемами обездоленного детства. e-mail автора:natalia-sheglova@yandex.ru
Прочитано 5680 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
